Студинский Владимир Аркадьевич — доктор исторических наук, кандидат экономических наук, профессор Киевского Национального экономического университета имени В.Гетьмана, член Житомирского научного краеведческого общества исследователей Волыни, член Национального Союза журналистов Украины.

Автор более 300 научных, научно-популярных и публицистических публикаций, в т.ч. 13 книг по вопросам истории, экономики, экологии. Среди книг можно выделить » Iсторiя Малина» (1993). «Малинщина: економiко-екологiчний аспект» (1995), «Малинська паперова фабрика: iсторико-економiчний нарис» (1996), «На спортивних аренах (Сторiнки iсторii малинського спорту)» (1996), «Малинська районна друкарня. Iсторичний нарис» (1997), «Чорнобильський аспект економiко-екологiчного розвитку Житомирщини» (1997), «Паперова промисловiсть Укра ни. XVI-XX ст.» (2000, 2004), «У простор часу. Десять сторiнок з iсторii Малинського ЗНВК «Школа-лiцей №1 iменi Нiни Соснiной » (2009).

В 1980-90-х годах преподавал историю в малинских школах. Был директором Ворсовской школы и школы №5 города Малина. В 1990-1994 гг. — занимал пост мэра Малина.

Енциклопедичний Радомишль

Одним з найпоширеніших джерел наукової інформації є енциклопедії. У початковому тлумаченні з грецької це слово визначалось як коло загальноосвітніх знань. У наш час енциклопедією вважають науково-довідкове видання, що об’єднує в певній системі найістотніші відомості з усіх галузей знань (універсальні енциклопедії) чи будь-якої окремої (галузеві енциклопедії). Тому, щоб дізнатись про об’єкт, який нас цікавить, ми стараємось насамперед у такому виданні з’ясувати загальні відомості про нього, це, зокрема, стосується інформації про той чи інший населений пункт.

Тому спробуємо у даній розвідці з’ясувати що і як писалось в різних енциклопедичних виданнях про Радомишль або, як він називався ще у першій четверті ХХ століття – Радомисль.

Так, в Енциклопедії Брокгаза та Ефрона, яка вважалась однією з найбільш повних у Російській імперії, повідомляється, що Радомишль є повітовим містом Київської губернії, яке розташоване на підвищенні, обмеженим сплавною річкою Тетерів та річками Микою і Сухарною. Вперше про нього згадується в літописах під 1150 роком, коли князь Володимир Галицький взяв місто «на щит» і вимагав великий викуп. У XVII та XVIII століттях Радомишль був незначним містечком, але значення його зросло з 1746 року, коли тут розмістилась резиденція уніатських київських митрополитів. Але в 1795 році уніатська київська митрополія була знищена і Радомишль став повітовим містом Волинської, а з 1797 року – Київської губернії. У 1897 році тут налічувалось 11154 мешканці, з 5441 чоловіків та 5713 жінок. Єврейське населення становило 67% від загальної кількості всіх мешканців. Православних церков налічувалось три, також діяли католицький костел, вісім синагог та молитовних будинків. Зазначено, що в Троїцькій церкві, колишньому кафедральному греко-католицькому соборі, є чимало старовинних ікон, церковного одягу та книг. У місті наприкінці ХІХ століття налічувалось 135 кам’яних та 1186 дерев’яних будинків. Також тут функціонували двокласні міські чоловіче та жіноче училища з підготовчими класами, початкова школа. З медичних закладів діяли міська та єврейська лікарні. При книжковому магазині була створена бібліотека. Торгівля в Радомишлі не набула широкого розвитку. У 1895 – 96 рр у місті налічувалось 1059 ремісників, 13 фабрик і заводів, де працювало 108 робітників і вироблялось продукції 252930 крб., з них три млини (161330 крб.), 5 шкіряних заводів (76600 крб.) також діяли дві ощадних каси. Загальні міські доходи у 1896 році становили 24846 крб., видатки – 18694 крб., в т.ч. на утримання управлінського апарату – 4626 крб., на освіту – 840 крб., на медицину та благо чинність – 2556 крб.

У 67-му томі видання «Большая Энциклопедия. Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знаний», що вийшло в світ на початку ХХ століття в Санки-Петербурзі, зокрема зазначалось, що Радомишль є повітовим містом Київської губернії, знаходиться в 50030′ півн. шир. та 29015′ схід. дов. Далі сповіщалось, що торгово-промислове значення його невелике і нараховується близько 1000 будівель. З культових споруд функціонували дві православні церкви, каплиця, єврейська синагога та сім єврейських молитовних будинків. Діяли чотири навчальні заклади: школа жіночої праці, міське училище, церковно-приходське училище та талмуд-тора. За статистикою у 1901 році в Радомишлі було укладено 136 шлюбів, народилось 670 дітей (354 хлопчики та 316 дівчаток), померло 269 мешканців (154 чоловіки та 112 жінок). Природний приріст становив 401 особу. В цей же час налічувалось 12 промислових підприємств, де працювало 128 робітників і вироблялось продукції на суму 369285 крб. Діяли дві лікарні (міська та приватна), амбулаторія, три аптеки, богадільня та дві друкарні.

Енциклопедичні видання свідчать, що у ХVIII-ХІХ ст. в житті Радомишля важливу роль відігравало єврейське населення. Зокрема, відомо, що у 1797 році в місті налічувалось 1829 міщан, з яких 1424 були євреями. Подібні факти наводяться і в 22-му томі «Наукового словника» («Slovnik naučnỳ»), який видано у Празі в 1904 році. Загальні відомості про місто у ХVIII- початку ХХ ст. наведено також і в 22-му томі Британської Енциклопедії (The Encyclopedia Britannica), що вийшов у Кембріджському університеті в 1911 році.

Найбільш широко розкрита роль єврейської громади Радомишля та повіту у тринадцятому томі «Єврейської енциклопедії», що побачив світ у Санкт-Петербурзі в видавництві Блокгауза-Ефрона на початку ХХ століття. Тут, зокрема, зазначалось, що за окладними книгами 1801 року в Радомишлі та повіті християн-купців налічувалось 14 чоловік, євреїв-купців – 6, християн-міщан – 939, євреїв-міщан – 1474. За переписом 1897 року в радомишльському повіті налічувалось 315 тис. мешканців, з яких 41506 були євреями. Із повітових поселень, де мешкало понад 500 осіб євреї найбільше були представлені в таких: Бобер – 633 жителі (з них 208 євреїв), Брусилів – 6703 (3575), Варовичі – 1158 (134), Горностай піль – 3286 (1888), селище Дитятківської письмово-паперової фабрики - 1326 (227), Іванків – 3057 (1577), Кабани – 986 (135), Замошшя – 510 (505), Коростишів – 7863 (4160), Малин – 4256 (2547), Рожів – 2065 (610), Сидоровичі – 758 (137), Скурати – 1690 (189), Терехи – 682 (72), Хабне – 2719 (1721), Чорнобиль – 9351 (5526), Чоповичі – 6654 (919) та Радомишль – 10906 (7502).

Дещо скромніші дані про Радомишль наводяться в енциклопедіях радянської доби. Так, в 35-му томі «Енциклопедичного словника», який виходив у 1920-30-х роках під егідою «Російського бібліографічного інституту Гранат», зазначено лише, що місто 1923 року було центром однойменного повіту Київської губернії. У 1926 році тут мешкало 12932 чол., а також функціонували шкіряні виробництва та млин.

У «Великій Радянській Енциклопедії» (т.42, виданий в Москві у 1941 році), зазначено, що Радомишль є районним центром Житомирської області, знаходиться за 30 км від залізничної станції Ірша та у 1933 році тут мешкало 11 тис. чол.. Також сказано, що діють великий ліспромгосп та лісопильний завод, фабрики з виробництва сукна та меблів, електростанція та технікум молочного господарства.

Подібна інформація наводиться і в 21-му томі «Великої Радянської Енциклопедії», який вийшов у Москві 1975 року. Зокрема зазначається, що у Радомишлі мешкають 15,1 тис. жителів та діють такі підприємства: машинобудівний, капронових виробів, цегляні, консервний, маслоробний, крохмальний, комбікормовий та пивоварний заводи та меблева фабрика.

Відомості, які наведені у третьому томі «Радянської енциклопедії історії України» (1971 р.) та дев’ятому томі «Украинской Советской Энциклопедии» (1983 р.) доволі близькі за своїм смисловим та інформаційним навантаженням. Зокрема, зазначалось, що вперше Радомишль згадується в 1150 році під назвою Мичеськ. В 1362 році місто знаходиться під владою Великого Литовського князівства і 1390 року згадується під назвою Мицко. У ХVI-XVII ст. воно отримує назву Радомисль. З 1569 року місто в складі Речі Посполитої. За даними цих енциклопедій на території сучасного Радомишля існувала папірня, яка закладена була Є.Плетенецьким. Проте автори статей вважають, що ця папірня була єдиною на той час в Україні. З цим твердженням дуже важко погодитись, адже за дослідженнями вітчизняних вчених у першій половині XVII ст. почали діяти щонайменше дванадцять паперових виробництв на Галичині, Волині та Київщині. В 1702 – 1704 рр. мешканці міста брали участь у повстанні під керівництвом С.Палія. Під час Коліївщини поблизу Радомишля діяв загін на чолі з І.Бондаренком. 1793 року Радомишль ввійшов до складу Росії, а в 1795 році отримує статус міста. В Радомишлі бували декабристи М.П.Бестужев-Рюмін та І.С.Повало-Швейковський. В 1905-1907 рр. під керівництвом організації РСДРП в Радомишлі і повіті відбулися революційні виступи, а в 1914 році – антивоєнні виступи мобілізованих запасних солдатів. Радянську владу тут вперше було проголошено в лютому 1918 року. З 1923 року Радомишль райцентр Малинського округу, в 1932 році – Київської області, з 1937 року – Житомирської області. 9 липня 1941 року місто було окуповано німецько-фашистськими військами, а звільнено, за даними УРЕ, 10 листопада (в іншому енциклопедичному виданні – 30 грудня) 1943 року. В період тимчасової окупації тут діяла (з липня по листопад 1943 року) комсомольська підпільна організація та партизанські загони з’єднань М.І.Наумова та С.А.Ковпака. 1956 року на околиці міста археологами відкрито поселення оріньяко-солютрейської пори пізнього палеоліту, яке отримало назву – Радомишльська стоянка.

Дуже скупі дані про Радомишль наводяться у дванадцятому томі «Современной Украинской Энциклопедии», котрий вийшов у Харкові в 2004 році. Тут, зокрема, зазначено, що в 1991 році в місті мешкало 17 тис. чол.

Невелика за об’ємом інформація про Радомишль представлена в енциклопедичних виданнях, які вийшли в 1960-1970 роки у Сполучених Штатах («Енциклопедія Українознавства», Нью-Йорк, 1973, т.7), Іспанії («Enciclopedia universal ilvstrada», Madrid, 1969, T.49), Італії («Dizionario Enciclopedico Italiano», Roma, 1975, T.10). Для даних видань є притаманне наведення застарілих статистичних даних. Зокрема, кількість населення Радомишля наводиться на рівні 1926 та 1939 років.

Звичайно, що жодна енциклопедія не може дати повного і всебічного уявлення про розвиток Радомишля в окремо взяті історичні періоди. Зрештою, це не є метою подібних видань. Проте вивчаючи таку літературу, можна чітко простежити динаміку розвитку населеного пункту, а також ідеологічні та політичні впливи у окремі історичні періоди. З іншого боку, наведена вище інформація у всій її різноманітності та суперечності представляє незаперечний інтерес для сучасника.