Папірня в Радомишлі – це перша в Україні фабрика з виробництва паперу для потреб православного книгодрукарства. Вона була заснована у 1612 році відомим релігійним та громадським діячем того часу, просвітителем Архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. До того подібні фабрики існували в Україні лише в Острозі та Львові, але обслуговували переважно католицьке кингодрукування.

Через часті набіги татар монахи збудували папірню у вигляді фортеці на підземній скелі. Місце було обране таким чином, щоб вона з усіх боків була оточена водою – монахи забезпечили повну безпеку виробничого процесу. Першим керівником радомишльської папірні став лаврський економ, ієромонах Пантелеймон Кохановський. Про нього відомо тільки те, що в нього була добра освіта, що він редагував збірку історичних хронік «Синопсис», а в 1654 році відмовився присягати на вірність московському царю.

Could not load widget with the id 102.

Вже у 1616 році на радомишльському папері було надруковано першу в Києві книгу – «Часослов». Згодом – ще кілька знакових книжок: перший український поетичний збірник «Вінок чеснот превелебного в бозі милостивого пана отця Єлисея Плетенецького» (1618 р.) та перший український словник – «Лексикон славяноросскій» (1627 р.). Обсяги виробництва паперу щороку зростали і згодом змогли повністю покрити потреби всіх православних друкарень Лівобережної України.

Папір, що вироблявся у Радомишлі, був світло-сірого кольору, відрізнявся особливою міцністю і міг зберігатися століттями, оскільки в якості сировини для нього використовувалися льон, конопля та кропива. На ньому стояли водяні знаки у вигляді шляхетських гербів лаврських архімандритів – спочатку Єлисея Плетенецького, а потім Захарії Копистенського; стилізованого зображення преподобного Антонія Печерського, а також у вигляді трьох куполів з хрестами. За цими знаками радомишльський папір можна було відрізнити від будь-якого іншого.

Папірня була фабрикою мануфактурного типу. Для забезпечення її роботи потрібно було до 30 осіб. Весь процес приготування паперової пульпи відбувався вручну, виняток становили лише механічні ступи, де відбувалося подрібнення і розтирання сировини. Молотки механічних ступ приводилися в рух за допомогою водяних колес, які були встановлені під водоспадом. Далі готовий папір річками Мика, а потім Тетерів, сплавлявся до Дніпра і доставлявся до Києва. Незабаром навколо паперової фабрики виникло селище, яке так і стало називатися – Папірня. До роботи на фабриці були залучені також німецькі фахівці і навколо неї утворилася «німецька слобода».

Папірня Києво-Печерської Лаври у Радомишлі була монопольним виробником паперу для православних друкарень кілька десятків років. Виробництво паперу в ній було настільки масштабним, що після руйнування фабрики під час козацьких повстань у другій половині XVII століття запасів вистачило для друку книг впродовж наступних 100 років.

Після руйнації папірня деякий час простояла покинутою, поки на початку ХХ століття на її залишках не збудували млин. У 1990-х папірня-млин була закрита і перетворилася на міське звалище, і тільки у 2000-х роках відбудована та відроджена Ольгою Богомолець в якості історико-культурного комплексу «Замок Радомисль». В його майстерні незабаром відновиться виробництво паперу за давніми технологіями, і папірня отримає друге життя на славу Україні і місту Радомишлю.