Колектив історико-культурного комплексу та фундатор Замку-музею Радомисль Ольга Богомолець висловлють щиру подяку Михайлу Стрельбицькому за чудово написаного вірша.

Від прочитання таких щирих рядків з'являються додаткові сили й натхнення. Замок-музей Радомисль працює для Вас, наші відвідувачі, і саме ваші відгуки є для нас найціннішими.












Диво Ольги Богомолець

З Богомольців тих, що в світі
славу медиків учених
по найвищих по орбітах
пронесли і гордо й чемно –
не цуравшись революцій,
бунту честі долучившись,
щоб не тільки у науці,
щоб і в етосі розкрившись,-
з тих відомих Богомольців
Ольга ця найширше знана,
бо зійшла до богомольців –
ревних, щирих,незахланних.
Ні, не церкву збудувала,
у Радомишлі явила,
а музей ікон народних,
у яких народна сила.
Вже, було, докторувала,
славу барда-піснетворця
у перервах пожинала,
творчій віддана мороці;
коли це одного разу,
крізь торговище спішивши,
зупинилась, як з наказу,
погляд стрічно зупинивши...
на тім Лику, що з калюжі
прозирав і зором гострим
виглядав духовно дужих,
протинав торговий простір!..
Спас! Ікона дерев’яна!
У болоті! Під ногами!
Сором очі затуманив,
оглушив базарний гамір!
Підняла, повитирала.
Добре витерши, додому
поспішила, ніби знала,
що то долі знак свідомий.
Вранці поглядом зустрівшись
з Ним, розчулилась, дивилась.
І аж ніби зашарівшись,
як уміла, помолилась.
З того дня, з тамтого ранку
скрізьзнаходила ікони:
поклик, а не забаганку
стала чути, як ніколи.
Богомолець! З Богомольців!
Дарували; купувала.
Духа і естетства моці
одержимо слугувала.
Жаль відкрився: не шанують
земляки ікон земляцьких:
візантійщині слугують
то по-рабськи, то «по-панцки».
Мов, усе то - «богомази»,
не московського канону;
не миналось без оказій
те збирання цих зникомих...
Сотні, тисячі зібравши,
стала в домі почуватись
під їх поглядами краще,
але тут же й сумніватись:
«Чи ж від світу, чи ж від люду
не приховую сю силу?
Силу Ликів звідусюдних?
Силу поглядів премилих?..»
Як не храм, то стіни де ж ті,
щоб могли їх прихистити?
Аж у Радомишлі, врешті,
напитала стіни криті:
де колись була папірня,
згодом - млин, ще згодомпустка
й сміттєзвалище «дочірнє»
шістдесятитонним згустком...
Там, отам... ой, тут же, тутка
праці, коштів, нервів, років
улягло - вляглось не хутко,
здивувавши світ широкий.
Тут енергій богоданих,
боговзятих, боготворчих –
ой ти ж дана, моя дана! –
всяк бери, хто взять охочий.
Там, у Києві, лікує
і співає принагідно.
Тут, в Радомишлі, дивує
та цілительствує гідно.
Силу бравши в «богомазів»,
тут присутня в кожнім разі:
не один-бо торопіє,
до дверей не поспішає:
вплив іконотерапії

підсвідомо заживає...

...«На Майдані? З пекла бою
витягала, оживляла.
Мовби німб над головою, -
кажуть, - достеменне мала...».