Світський варіант цього імені – Парасковія або Параска. Таке ім’я мав відомий гумористичний літературний персонаж творів українського письменника Івана Нечуя-Левицького (1838-1918). В Росії відома графиня Праскофья Уварова (1840-1924) – історик і археолог.

Свята Параскева, котрій житія приписують сенаторське походження, жила в місті Іконії в часи правління імператора Діоклетіана (245-313). Її батьки були потаємними християнами. Довго не мали дітей, але коли народилася донька, назвали її Параскевою, що означало в перекладі з грецької «п’ятниця» - день Страстей Господніх. Цей день сенатор і його дружина найбільше шанували – щоп’ятниці вони зверталися до Бога з проханням послати їм дитину. Попри багатих батьків, Параскева відзначалася скромністю і аскетизмом, витрачала кошти на догляд за хворими і вбогими людьми і своїм прикладом багатьох навернула до християнства. Язичники і жерці схопили дівчину і, сильно її побивши, вкинули до в’язниці. Правитель міста Іконії намарно намагався відвернути дівчину від її віри, навіть запропонував їй вийти за нього, аби зреклася Христа. Була піддана тортурам (на деяких житійних іконах її зображують розіп’ятою на хресті – єдина жінка, яка в православній традиції зображується в такий спосіб) і обезголовлена.

Мощі святої Параскеви донедавна зберігалися в Патріаршому ставропігіальному монастирі, підпорядкованого Вселенському Патріарху, неподалік міста Салоніки. Однак у ніч з 22 на 23 квітня 2012 року вони разом з іншими мощами були викрадені. Їхня доля досі невідома.

Релігієзнавці вважають, що свята Параскева-П’ятниця в процесі впровадження християнства на землях південних і східних слов’ян заступила собою їхню головну жіночу богиню – Мокош (або Мокошу). Однак перший відомий на сьогодні храм на честь цієї святої був зведений досить пізно – наприкінці ХІІ ст. в Чернігові.

Припускається, що в давнину могли мати місце публічні шестя, під час яких одна з жінок зображала Мокош. Іще в ХІХ столітті в деяких українських селах був звичай «водити П’ятницю», в ролі якої виступала жінка з розпущеним волоссям. А жінки кидали в колодязь нитки, прядиво, тканини й мотовила. Ця традиція визнається рудиментом давніх жертвоприношень Мокоші.

10 листопада ще називали «днем Параски-льонниці», оскільки в цей день жінки починали м’яти льон. При цьому дівчата носили розпущене волосся – «щоб і льон був хороший і коси хороші». Прядивом однак не займалися.

То був суворий день, коли жінкам не можна було навіть сміятися. «Хто в п'ятницю сміється, той в неділю плаче", - казали в старовину. Так само намагалися не орати землю, не сапати і не прати – «щоб не запилити П’ятницю». І взагалі краще було не починати ніякої нової справи. Інакше П'ятниця може з'явитися до того, хто порушує цей припис, у вигляді жінки, понівеченої цвяхами й ножами. Утримуються від позичання чогось – «щоб щастя не віддати».

Ледь не єдине, що дозволялося робити «на Параску» і взагалі у п'ятницю – садити квочку на яйця. Тоді, вірили господині, всі курчата вилупляться.

В церкві молилися за здоров’я дітей і ставили свічку.

Але не все так було похмуро. На Черкащині, приміром, як розповідають старожили, «на Параску» жінки варили солодку молочну кашу з ізюмом, пекли пироги з маком або яблуками. Хлопці і дівчата того дня постилися, щоб зустріти добру пару. Дівчата при цьому примовляли приказку: «П'ятінка, моя матінка, допоможи хоч ти, щоб мені заміж піти». А ще до церкви заносили льняну тканину або дарували рушник на ікону.

Ще в перших роках XX століття у українців побутував звичай «годувати» Параскеву. На її день. а також у п'ятницю на Страсному тижні ставили на стіл, накритий білою скатертиною, розведений мед у горщику, а на ніч залишали хліб і кашу – «для П'ятінки».

«На Параски» ворожили на погоду. Якщо день був сонячний, то й зима мала бути теплою, якщо хмарним – в грудні очікували морозів.

День цей також називався «Парасковії Бруднулі». Прогнози на цей день звучали так: «На Бруднулю велика грязюка – чотири тижні до зими», «Прийшла Бруднуля – скоро й перша буруля».

Примітка: У Болгарії та Сербії шанується свята, яка також зветься Параскевою-П’ятницею. Однак це зовсім інша особа – вона жила в ХІ столітті й відома як Параскева Петка Тирновська (або Сербська). «Петка» болгарською мовою означає «П’ятниця». Вшановується 27 жовтня.