Студинский Владимир Аркадьевич — доктор исторических наук, кандидат экономических наук, профессор Киевского Национального экономического университета имени В.Гетьмана, член Житомирского научного краеведческого общества исследователей Волыни, член Национального Союза журналистов Украины.

Автор более 300 научных, научно-популярных и публицистических публикаций, в т.ч. 13 книг по вопросам истории, экономики, экологии. Среди книг можно выделить » Iсторiя Малина» (1993). «Малинщина: економiко-екологiчний аспект» (1995), «Малинська паперова фабрика: iсторико-економiчний нарис» (1996), «На спортивних аренах (Сторiнки iсторii малинського спорту)» (1996), «Малинська районна друкарня. Iсторичний нарис» (1997), «Чорнобильський аспект економiко-екологiчного розвитку Житомирщини» (1997), «Паперова промисловiсть Укра ни. XVI-XX ст.» (2000, 2004), «У простор часу. Десять сторiнок з iсторii Малинського ЗНВК «Школа-лiцей №1 iменi Нiни Соснiной » (2009).

В 1980-90-х годах преподавал историю в малинских школах. Был директором Ворсовской школы и школы №5 города Малина. В 1990-1994 гг. — занимал пост мэра Малина.

Радомишльський повіт

Дослідження розвитку адміністративно-територіального устрою і підпорядкованості завжди були актуальними і вельми цікавими не лише для істориків та економістів. Оскільки в межах тих чи інших територій формувались культурні традиції, господарські зв’язки і навіть створювався свій неповторний менталітет населення, то можна зрозуміти весь комплекс інтегруючих процесів на певній території та їх вплив на державницьку динаміку розвитку. Понад 120 років функціонував Радомишльський повіт, який було утворено в 1795 році в складі Волинської губернії, а з 1797 року в структурі Київської губернії.

Найбільш сконцентровані дані про Радомишльський повіт можна віднайти у “Енциклопедичному словнику” Брокгауза та Ефрона, де зокрема зазначається, що він займав північно-західну частину Київської губернії і мав неправильні обриси в вигляді двох чотирикутників, які з’єднувались між собою одним із кутів та розташованих уздовж р. Тетерів. Природна межа – по р. Дніпро – має місце лише із східного боку, протягом 85 верст. На півночі Радомишльський повіт межував із Мінською губернією, на заході – з Волинською, на сході – з Чернігівською. Загальна площа становила 8429 квадратні версти або 775081 десятин. Весь повіт знаходився в басейні р. Дніпро та його правих приток, з яких найважливішими були Прип’ять (з притоками - Боруха, Тересиця, Тесом, Глушиця та Уж), р. Тетерів (з притоками – Ірша, Вирва, Бстриївка, Жерев, Вілія, Білка, Корда, Талька, Здвиж), р. Жид з Росянкою. З названих рік судноплавними були Дніпро, Прип’ять та нижні течії Тетерева і Ужа. На Прип’яті, зокрема, функціонувало шість постійних пристаней – в Чорнобилі, Плитовищі, Отешеві, Усті, Ладижичах, Комарові. На Тетереві діяло десять пристаней – в Ротичах, Ораному, Іванкові, Приморську, Горностайполі, Унині, Кухарах, Макалевичах, Зорині та Варварині.

У 1897 році нараховувалось 319116 мешканців, серед яких жінок налічувалось 160104, а чоловіків – 159012. Середня густота населення становила 36 чол. на 1 квадратну версту, що було найнижчим показником в Київській губернії. Абсолютну більшість населення (76%) представляли православні, 14% - іудеї, 4,6% - римо-католики, 1% - протестанти, 4,4% - представника інших віросповідань. З культових споруд налічувалось 99 православних церков, 81 синагога, 15 костелів, 8 лютеранських храмів, 9 молитовних будинків. В етнічному аспекті переважали українці, які мешкали як в міській, так сільській місцевостях. Єврейство концентрувалось в основному в містечках, проте функціонувало 12 єврейських землеробських колоній, так званих кібуц. Поляків нараховувалось 5,5 тисячі осіб, а німці та чехи становили незначний відсоток від загальної кількості мешканців повіту. У 1885 році в повіті було 818 населених пункти, в тому числі 8 містечок та 330 сіл.

Головним заняттям жителів було землеробство. У 1897 році дворянам належало 357827 десятин, купцям - 24654 дес., міщанам – 18016 дес., селянам – 3658 дес., іншим станам – 44260 дес. Землі. Селянської надільної землі нараховувалось 294264 дес., казенної – 50659 дес., церковної 5025 дес., міської – 2711 дес., різних установ 7850 дес. Орної землі було 306944 дес., присадибної 8292 дес., під городами – 18108 дес., під садами – 1613 дес., сінокосів заливних 31598 дес., незаливних 33108 дес., вигонів та пасовиськ – 30855 дес., лісів – 319156 дес., іншої придатної землі 167 дес., непридатної – 59063 дес. Із сільськогосподарських культур головним чином вирощувались – жито, овес та гречка. Посіви пшениці та ячменю були незначними. Продовольчого капіталу у селянських общинах концентрувалось у 1897 році на загальну суму 184485 руб. Нараховувалось 158 хлібозапасних магазинів.

Велика кількість лугової землі сприяла розвитку землеробства. У 1896 році в повіті нараховувалось 50754 коней ( діяв один кінний завод ), 110692 простих та 3304 тонкорунних овець, 110329 голів великої рогатої худоби, 20027 кіз, 91742 свині.

Доволі активно розвивалось і садівництво. 40 садів мали промисловий характер.

Значні лісові площі, які знаходились в основному в приватному володінні, спонукали до розвитку лісових та деревообробних промислів: рубка та сплав лісу, гонка смоли, приготування дерев’яного посуду, виробництво меблів та ін. Значним доходом для сільського мешканця служив збір та сушка грибів, які вивозились і реалізовувались на ринках Радомишля, Житомира, Києва та інших українських міст.

Наприкінці ХІХ століття у повіті нараховувалось 76 фабрик та заводів, де працювало 1513 чол. і вироблялось продукції на суму 2900400 рублів. Із цього числа діяло 25 винокурних та горілчаних заводів, продуктивність яких становила 1300 тис. руб., 21 великий млин (328060 руб.), 10 лісопильних підприємств (155150 руб.), 4 паперові фабрики (1017990 руб.). Також діяло 2247 торговельних підприємств.

Статистичні дані кінця ХІХ століття свідчать, що в Радомишльському повіті діяло 24 училища народної освіти, 2 міських училища, де нараховувалось 1964 учні. При окремих школах була земля, де учні та вчителі розвивали городництво, садівництво та бджільництво. Окрім цього діяли церковноприходські школи та школи грамоти, а також кілька єврейських хедерів. Із медичних закладів діяло лише 3 сільських лікувальних заклади, лікарня при Дитятківській письмово-паперовій фабриці, де працювало три сільських лікарі. Також здійснювали приватну практику лікарі в Радомишлі та чотирьох повітових містечках. На межі ХІХ-ХХ століть в повіті діяло 10 поштово-телеграфних закладів.

У перші роки після завершення періоду революційних змагань 1917-1920 рр. функціональна та організаційна структура повіту фактично не зазнала змін. Зазначимо лише, що на початку 1920-х років у складі Радомишльського повіту були Брусилівська, Водотийська, Вишевицька, Горностайпільська, Іванківська, Коростишівська, Красятицька, Максимовицька, Малинська (була найбільшою за площею і єдиною по території якої проходила залізниця), Мартиновицька, Потіїївська, Приборська, Розважівська, Хабнівська та Шепелицька волості. Але уже в 1923 році повітова система адміністративного устрою зазнає серйозних змін і реформування. Приходять нові політичні часи та адміністратори, які диктують інші умови та підходи до функціонування системи адміністративно-територіального управління та її ефективної діяльності.