День ушанування: 19 вересня (лише у православних і греко-католиків).

Архангелу Михаїлу ще з часів раннього середньовіччя приписували різні чудеса. Переказ про «хонійське чудо» оповідає, що в IV столітті н. е. пономар Архип Херотопський служив у храмі Святого Михаїла, який побудував житель міста Ієраполя над цілющим джерелом, звідки зцілилася його дочка. Язичники хотіли знищити цей храм, з'єднали в один потік дві гірські річки і спрямували його на споруду. Архип почав молитися Святому Михаїлу і той ударив жезлом по скелі. Річкові води ринули в розщелину (розщелина грецькою мовою – «хона»), що утворилася від удару, і оминули храм. На честь цього чуда було встановлено свято архангела Михаїла 19 вересня.

Імовірно свято народилося в Константинополі, де ще в IV ст. був побудований перший храм на честь архангела Михаїла.

День 19 вересня так і називався – «Михайлове Чудо». Він не вважався великим святом і єдиний спосіб, у який його відзначали – це не працювали. Принаймні намагалися утримуватися від серйозних робіт – не орати і не сіяти озимину, не рубати дрова, не мазати хату, не будувати, не копати й не пекти хліб. Однак дозволялося варити їжу, пасти й годувати худобу і виконувати дрібну хатню роботу. Крім того, на «Михайлове чудо» в давнину починали варити питний мед.

Існували перекази про те, що буває з тими, хто не дотримується приписів на «осіннього Михайла». Один чоловік посіяв того дня озимину, а потім, повернувшись з поля, почав сіяти все, що було в хаті і в господі – борошно, сушені ягоди, сіль, гроші тощо. Всю ніч так просіяв, доки не прийшов священик і не прочитав над неборакою молитви.

Гуцули вірили, що на «Михайлове чудо» не варто ні з ким сваритися.

Восени в розпалі був мисливський сезон, тому мисливці цього дня, а також 21 листопада, на свято Собору архангела Михаїла, ставили святому свічку. Архангел Михаїл був персонажем українських народних казок про мисливців. Одна з них розповідає, що одному мисливцеві, за те, що той підстрелив чорта, архангел Михаїл подарував рушницю, яка однак дуже гриміла. Повернувши від святого свою рушницю, він помітив, що зброя, побувавши в руках архангела, набула чудодійних властивостей і стріляла без промаху.

Ще один мисливський переказ оповідає про чорта, який, намагаючись сховатися від архістратига Михаїла, почав називати предмети і живі істоти, за якими архангел не дістав би його. Назвав і людину. Але Михаїл сказав, що в цьому разі людину вб'є і дасть їй царство небесне, а чортові все одно буде непереливки. І лише кущ ліщини чорт забув згадати. Тому мисливці вірять, що коли під час грому сховатися під ліщиною, то блискавка не вб'є.

Святий Михаїл шанувався також як повелитель вітру. Імовірно, що в часи впровадження християнства він заступив слов’янського бога вітрів Стрибога.

Від «Михайлового чуда» починалися перші приморозки – так звані «Михайлівські».