Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі: офіційно 1 січня та на знак пошани до прадавнього календарного обрядового циклу українців 14 січня, як Старий Новий рік.

Ввечері 13 січня у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...

Регіональні особливості

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан — напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це — «Голодна кутя», Богоявленне надвечір'я.

У центральній Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрості та багатства!

Щодо страв, то вони не скрізь однакові: на Надніпрянщині печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів — вареники чи, як вони кажуть, «пироги». Меланка.

Згідно давнього міфу, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Якось Миланку викрав змій й запроторив у підземне царство. Визволив бранку й одружився з нею богатир Безпальчик-Васильчик. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. За народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо свято є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Меланка у фольклорі

В українців є звичай влаштовувати на Меланку гуляння. Розрізняють дівочу та чоловічу Меланку. У чоловіків за «Меланку» вбирається парубок, що є «душею компанії» та добре жартує. «Меланка» має свій «почот»: орача з чепігами від плуга, сівача з сівнею через плечі, діда з гарапником, ведмедя, козу, журавля, цигана, циганку і чорта з ріжками.

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» — коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипку, а «журавель» — найвищий парубок у селі — вибиває в бубон.

До кожної хати не заходять, йдуть лише у ті домівки, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном.

Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» — вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем — жупан, шапка, шаравари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять — щедрують під вікном.

Ворожіння

Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час і поворожити.

Бігають попід вікна слухати, питаються перехожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи — куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець...» Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний — наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!.. . На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»

На Слобожанщині дівчата розкладають о півночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді — за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть — за бідного!

В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось де-які з них:

  • біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;
  • кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють:"Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з тим і випаде одружитись;
  • перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

А ще в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде, — а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають, — той може зробитися «нечуваним і небаченим» . . .

На Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» — він їм очі коле.

Чародійна ніч

Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на мед». На Гуцульщині в цю ніч господиня вбирає опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та лійкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров'ї і силі!» Набираючи води в лійку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мед і вино!...» Повернувшись до хати вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний».

У лійку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається цією водою – вважається, що це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»

У новорічну ніч на Гуцульщині відзначають ще й свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець — вона ся віддає!» — так кажуть гуцули про ніч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною — «аби не кляла, що немащена!» ... Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає — «бо тяжко їй танцювати...» Звечора на піч кладуть овес — «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».

Народні прикмети

У ніч на Старий Новий рік наші пращури уважно слідкували за природою і за її поведінкою намагалися дізнатися яким буде новий рік:

  • якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
  • якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
  • якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
  • якщо падає м'який сніг, — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
  • який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
  • якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.