Онук Ірода Великого, Ірод Агриппа Перший, у 42 році після Різдва Христового розпочав гоніння проти християн та ув’язнив апостола Петра. Християни, передбачаючи страту апостола, щиро за нього молилися. Вночі сталося диво: у темницю до Петра зійшов ангел Божий, окови спали з Петра, і він безперешкодно пішов з темниці, ніким не помічений. Після цього дивовижного звільнення книга Діянь згадує про нього лише раз у розповіді про Апостольський собор.

Петро, старший брат апостола Андрія Первозванного, спочатку називався Симоном, а ім'я Кифа (Петро), що означає «скеля, камінь», дав йому сам Христос. Він був рибалкою, не мав освіти проте відзначався простотою, щирістю і запальним характером.

Апостол Петро разом з Іоанном і Яковом стали свідками Преображення Ісуса на горі Фавор і через деякий час - Його страждань у Гефсиманському саду. Петро щиро запевняв Христа, що ніколи не відречеться від Нього, але відрікся вже за декілька годин. Потім до нього приходить усвідомлення зробленого, каяття й гіркі сльози. Після покаяння Господь тричі затверджує Петра в апостольському званні словами - «паси овець моїх». І Петро став одним із найсміливіших проповідників Євангелія. Він побував у різних країнах Сходу й Заходу і, нарешті, прийняв мученицьку смерть в Римі 57 року. Засуджений до розп'яття на хресті, він попросив розіп'яти його вниз головою, вважаючи себе не гідним скінчити земний шлях, як Господь.

Павла спочатку називали Саул, або Савл, що значить «випрошений», «вимолений» - на честь першого іудейського царя. Заможні і знатні батьки виховували хлопчика в суворому релігійному дусі. Павло ненавидів християн і виріс справжнім іудейським інквізитором з часом випрошує в Синедріону дозволу повсюди переслідувати й приводити в Єрусалим прихильників «нової секти - єретиків-назореїв», як тоді називали християн.

Навернення Павла відбулося на 30-му році його життя. На шляху в Дамаск йому з'явився сам Христос зі словами: «Я - Ісус, якого ти женеш».

Переживши особисту зустріч з Христом, Павло свідчить про нього перед народами. Він здійснює кілька місіонерських подорожей і проповідує в Аравії, Сирії, Палестині, на Кіпрі, в Антіохії, в Афінах і багатьох інших країнах та містах. Ним засновано багато помісних Церков, до яких звернені його знамениті послання, які отримали назву «Павлове Євангеліє», що стали однією з найголовніших основ християнського віровчення. Після 30 років служіння Павло прийняв мученицьку смерть: його, як римського громадянина, стратили мечем.

Вшанування святих апостолів Петра і Павла почалося одразу ж після їхньої страти, а місце їхнього поховання стало священним для перших християн. Вшановуючи цього дня пам'ять першоверховних апостолів, християни східної традиції прославляють духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівують у них образ навернення тих, хто грішить, і тих, хто навертається: в апостолі Петрі - образ того, хто відвернувся від Господа і покаявся, в апостолі Павлі - образ того, хто чинив опір проповіді Господній і потім повірив.

У цей день завершується Петрів піст, українці до свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою котрих були червоні маки. Ритуальною стравою були, так звані, мандрики. Назву пиріжків у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, у яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком подавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.

До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім дозріло. Втім, основний мотив свята становив початок жнив, до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й означені святі за народною уявою були перш за все хліборобними. У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, «парували» людей: ледачій дівці — роботящого хлопця, а роботящій — лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей.