У веселці різні народи бачили і «трон Господа» і «міст між світами» і «Дари Святого Духа»…

Про веселку говорили, що це «шидко літаючий змій, котрий випиває моря, озера та ріки, а хвіст його виблискує яскравими, магічної краси кольорами». У фольклорі європейських народів було чимало прикмет щодо веселки, наприклад: «В тому місці, де веселка торкалася землі обов’язково знайдеш скарб, або ж скарби «самі прийдуть»!», «Побачиш, як у веселці міняються кольори – взнаєш майбутнє!», «Якщо під час молитви про відпущення гріхів застане тебе поява веселки – почуті, значить молитви і ти прощений!»…

Згідно вірувань американських індіанців, веселка це і «добре божество», і «змій, що літає навколо світу», і «драбина в небо», одначе, драбина ця здатна витримувати тільки шаманів, інші користуватися нею не могли…

Китайці вірили, що веселка – це небесний дракон, його поява символізувала зміну сезонів року, поєднання чоловічого та жіночого начала, інь та янь. Зачати дитину під веселкою, в Китаї означало подарувати життя щасливцю, якого завжди оберігатимуть боги. Був навіть спеціальний знак веселки, символ, що наносили на амулети, котрі приносять удачу…

Мешканці ісламських країн вважали, що у веселці лише чотири кольори: червоний, жовтий, зелений та синій, кожний з яких відповідає своїй стихії. Тут веселку оспівували у піснях і віршах, порівнюючи з особливою красою бойового ятагана, що виблискує в руках досвідченого та вмілого воїна; з світлом очей коханої жінки, що очікує свого чоловіка із військового походу. Веселка в ісламі – символ благоденства, миру, що досягається праведними справами.

В слов’янських міфах веселку вважали дорогою або ж магічним містком, по якому ангели спускалися з небес на землю, набирали воду із рік та морів, а потім наливали її в хмари, щоб ті могли проливатися дощем в тих місцях, де вода потрібніша. Більш пізні, але все ще язичницькі слов'янські вірування визначали веселку як виблискуюче коромисло небесної цариці Громовиці ( богині родючості), з допомогою якого цариця набирає воду із озер і морів та зрошує нею поля. Вночі веселка, точніше коромисло Громовиці, зберігається на небі в сузір’ї Великої Ведмедиці….

В ранньому християнстві веселка символізувала прощення гріха. На ранніх християнських зображеннях кінця світу, Господь, як Всевишній суддя, нерідко зображувався сидячим на веселці, що було символом прощення людства, гарантією, що більше ніколи не буде покарань для людства «в цілому», лише кожному по мірі його богоугодних та грішних справ, але ніколи більше не буде такого як всесвітній потоп…

В Україні, в XIV-XVII століттях, веселку вважали «кольоровим намистом» Божої Матері, сяйво кольорів веселки порівнювали з дорогоцінним убором, знаком милосердя Діви Марії, її безкінечної любові до людей.

В європейському трактуванні, в середньовічній християнській традиції три головні кольори веселки символізують етапи становлення людства через біблійну історію. Синій – колір всесвітнього потопу, червоний – колір війн і світової пожежі та зелений – колір нової землі та раю, що очікують на праведних. Сім кольорів веселки несли в собі символіку образу семи таїнств та семи дарів Святого Духа…

В християнському іконописі та церковному розписі, веселка – символ, що використовується не так часто, але який несе окремий і доволі складний символічний сенс. Так, сім основних кольорів веселки або кольорів веселкового спектру відповідають і таємничому числу «7», закладеному Богом в порядок земного та небесного буття: шість днів Творіння і один день спокою Господа; сім Таїнств Церкви та інші семиразові діяння, що згадуються в Біблії.

Веселку зазвичай розглядають як семикольорову дугу, одначе, на справді в ній вісім кольорів: білий колір, базовий для будь-якого іншого, і сім основних кольорів веселкового спектру, видима частина дуги. Білий колір в церковній традиції – колір чистоти, божественності, небесного світла і всього, що має більш високу чим людська природа, природу духовну, все те, що не схильне до диявола і зла. Білий колір в християнській традиції – колір Христа.

Решта семикольорового спектру веселки становить колір священичих шат, іконопису, розпису храмів та церков. В іконописі та духовній традиції українського, російського та інших слов'янських народів, веселка означає зв'язок людини з Богом – міст між життям тимчасовим та вічністю в Царстві Небесному. Цей зв'язок здійснюється Христом і у Христі, як в Божественного заступника за весь рід людський. Таким чином, веселка на іконах або ж в зображеннях церковного розпису є образом сяйва Слави Господа нашого Ісуса Христа.